Почнімо з дитинства. Банальне питання про те, ким Ви хотіли стати, коли виростете?
Років у десять я мріяла стати лицарем. Для того навіть професійно займалася фехтуванням. До речі, почасти навіть потайки від батьків. Говорила їм, що іду гуляти з друзями, а насправді бігла на тренування. Також спеціально навчалася кінному спорту, але то не довго. Більш у дорослому віці я мріяла стати психотерапевтом.
“ Життя – ілюзія буття. А ми в нім янголи безкрилі.
Що Вам найбільше подобається у роботі письменника?
Напевне, то є час. Час, який я можу приділити сама собі. Якщо бути повністю відвертою, то свій перший роман «Молінія блакитна» я почала писати, щоб виговоритися. Це були перші місяці війни. Всім довкола було по-своєму важко, і тому я розуміла, що не маю права скаржитися близьким про свої проблеми. Не в змозі тримати все всередині - я почала писати. Писати від руки олівцем на папері. Як і тоді, так і на разі, письменництво – це моя віддушина. Час, який ти проводиш з собою та своїми думками.
Чи була у Вашому житті книга, яка мала на Вас великий вплив?
Напевне, то була перша книга, яку я прочитала за власним бажанням, – О.Грін «Пурпурові вітрила». А завдячую я цій книзі, та і, напевне, всій своїй любові до літератури моїй шкільній вчительці зарубіжної літератури. Саме вона відкрила мені таємний світ пригод та спокою, що криють за собою книжкові сторінки.
Якщо б Ви могли стати персонажем книги чи фільму, ким би Ви стали?
Ні для кого не секрет, що Стрікленд – це мій псевдонім. Він взятий з роману С.Моема «Місяць і гріш». Це історія доволі успішної людини, котра кидає все та прямує за своєю мрією. Ще в дитинстві, коли вперше прочитала роман, я була дуже вражена сміливістю Чарльза. Дехто скаже, що він лиш егоїст, проте для мене – це персонаж, котрий наважився наперекір системі бути щасливим.
Хотіли б Ви змінити щось у своєму минулому?
Ніколи. Всі мої вчинки та слова в минулому – були чимось обґрунтовані, а отже, я хотіла того. Тому я по сей день ніколи ні про що не жалкую. Вважаю, це безглуздою тратою часу. У реальності ми не в силах змінити своє минуле. То навіщо тоді взагалі думати про те, щоб б ти бажав змінити. Я живу за принципом моменту: якщо в певний період свого життя я чогось хочу, то завше те зроблю. І не важливо, як то буде виглядати зі сторони. Мої слова та вчинки можуть когось образити, проте я завше готова взяти за все відповідальність.
Якою є Ваша ідеальна атмосфера для творчості?
Для мене атмосфера не відвграє ролі. Я можу писати будь-де: на вулиці в парку, в кав’ярні, в шумному барі та на підлозі у ванній кімнаті. Є лише один критерій – я повинна бути тверезою та не з похмілля. Мені ніколи не вдавалося написати щось хороше з алкоголем у крові. Завше заздрила письменникам, котрі могли собі дозволити писати з келихом червоного вина. Ото, мені здається, дійсно атмосфера.
Наскільки Ваша продуктивність залежить від натхнення?
Аж ніскільки не залежить. Можливо, то є недобре, проте натхнення для мене не має значення. Ти або пишеш, або байдики б’єш. Мені складно взагалі говорити про натхнення, музу чи щось типу того. Я досі не можу зрозуміти, як я пишу. Я проходила курси романістів, читала багато книг про написання романів, дивилась безліч інтерв’ю за цією тематикою. У всіх письменників різні принципи, хоча всі вони перетинаються в одній паралелі. Я можу сказати, що поки я не знайшла цю паралель. Не знаю, чи то є добре, чи погано. Я просто пишу, тому що дихаю, а дихаю, тому що – пишу.